ua

Боротьба за життя на двох. Історія онкохворої мешканки Донецька

19.05.2015

Наталя — корінна мешканка Донецька. Дізнавшись про свій страшний діагноз, каже, і думок не було покинути дім. Вирішила, що виживати будуть разом — вона й улюблене місто. Їй треба було пройти 4 курси хіміотерапії. Гострий брак медикаментів у донецьких аптеках викликав відчай. А на останній, такий необхідний, курс лікування катастрофічно бракувало коштів. На допомогу прийшов Гуманітарний штаб, і закупив необхідні медикаменти для «хімії». Фахівці напряму «Адресна допомога» зробили все можливе, щоб доставити їх Наталі до Донецька. А за якийсь час до Штабу прийшов лист.

«Шановний Рінате Леонідовичу!

Зі словами величезної вдячності до вас, Наталя Буток, із м. Донецька.

У цей нелегкий час ви є рятівним колом для нас, жителів нашого рідного Донбасу, які гостро потребують допомоги.

Дізнавшись про свій діагноз, злоякісну пухлину, я опинилася в дуже непростій ситуації. Необхідні 4 курси хіміотерапії, і без зволікань.

У наших аптеках через блокаду немає необхідних онкологічних препаратів, а виїзд за межі Донецька тільки за перепустками.

Я звернулася до вашого Гуманітарного штабу з дуже крихкою надією, що мені допоможуть, адже так багато нужденних, особливо дітей. Але мені надали неоціненну допомогу й передали призначені онкопрепарати.

Я дуже вам вдячна, і дякую вам і всьому Гуманітарному штабу за надану допомогу.

У вас працює дуже чуйна й уважна команда.

Нехай ваше добро й милосердя, яке ви даруєте людям, повернеться тисячу разів.

Низький вам уклін, дорогі!!!»

Наталя відповіла на телефонний дзвінок пізно увечері. Всього кілька днів минуло після закінчення останнього курсу хіміотерапії. Але в її змученому голосі відчувається віра.

Жінка ділиться, що все трапилося стрімко. Всього кілька місяців тому медики шокували діагнозом — злоякісна пухлина. Почалися нескінченні обстеження й виснажлива хіміотерапія, яка допомагає загальмувати ріст злоякісних клітин і не дає хворобі прогресувати.

«Далі — операція. Лікарі відразу на ній наполягли. А я дуже сподіваюся, що вона допоможе, адже багато сил і коштів пішло на це лікування. А коли в місті війна і в аптеках та лікарнях немає елементарного — стає ще складніше», — каже Наталя.

Ця тендітна й чарівна жінка — передовик виробництва. 23 роки вона віддала рідному підприємству — Авдіївському коксохімічному заводу. «На завод я прийшла відразу після навчання у виші. Все, чого я досягла як професіонал — завдяки цьому підприємству. Ми буквально росли разом, — згадує Наталя. — І коли в мене трапилася біда, колектив підтримував і допомагав. Я дуже вдячна за цю теплоту й підтримку».

Жінка зізнається, що дуже сумує за роботою й хоче швидше повернутися в цехи. Але попереду продовження боротьби. За кілька днів стане відома дата операції. Але Наталя сподівається тільки на краще: «Серце кров’ю обливається, коли в місті, у якому проріс корінням, де поховані твої батьки, війна забирає життя, руйнує будинки, залишає сиротами дітей. Але я дуже вірю, що все налагодиться. І в мене, і в рідному краї».