ua

Безквартирне питання. Куди податися переселенцям? – ЗМІ

10.07.2016

Головна проблема переселенців Луганській області – брак житла. Про це говорять самі переселенці, а влада з ними погоджується і визнає проблему. Сьогодні багато хто з тих, хто хотів би жити в Україні, повертаються на непідконтрольні території Луганської області. Людям ніде жити, немає грошей на оренду квартир, а з перспектив – поки тільки обіцянки. Реальної підтримки від держави, представленої компенсаційними виплатами (трохи більше однієї тисячі гривень інвалідам і майже тисяча – пенсіонерам), для розв’язання житлового питання бракує. У ситуації розбиралися кореспонденти «Острова».

Люди й долі

Переселенка Наталія Іванчук із міста Ровеньки свідомо «розлучилася» зі статусом переселенки й повернулася зі своєю сім’єю до рідного міста. Жінка намагалася «закріпитися» на українській Луганщині із серпня 2014 року, але в травні цього року рівняни здалися. Причина – брак грошей на оренду житла.

«Осінь і зиму 2014-го ми провели в Сєвєродонецьку. Тоді ще можна було зняти однокімнатну квартиру в районі центру міста за тисячу гривень. До весни господар підняв ціну, але ми не готові були збільшувати витрати й переїхали в дешевше житло на околицю, у «старе місто». Умов там просто не було. Чоловік самостійно зробив сантехніку, стелю, яка спочатку сипалася на голову. Прожили там до січня 2016-го, коли відбувся різкий стрибок цін на квартири. Господар знову ж підняв ціну. Заощадження, які дозволяли виживати, закінчилися, і ми опинилися перед фактом – нам ніде жити», – розповідає Наталя.

Після цього, за порадою знайомих, сім’я намагалася орендувати житло в сусідньому Лисичанську, але єдиний прийнятний варіант – однокімнатна квартира – «виросла» в ціні через три місяці після в’їзду квартиронаймачів.

«Роботи немає, перспектив немає, компенсації від держави бракує. У нас немає вибору. У Ровеньках у нас є хоча б своя стеля і стіни», – говорить «колишня» переселенка. Зараз чоловік Наталії – шахтар – повернувся до звичного заняття, і видобуває вугілля в «копанці». Переїжджати на контрольовану українськими силовиками територію Луганщини сім’я поки не планує.

В аналогічній ситуації опинилися переселенці з непідконтрольної Кадіївки (Стаханов). Глава сім’ї Віктор – шахтар. Його дружина Вікторія – шкільний педагог і двоє дітей 14-ти і 16-ти років. Влітку 2015 року стахановчани на «сімейній раді» вирішили – їдемо в Україну. Український Сєвєродонецьк надмірною гостинністю не потішив.

«Ціни на квартири – скажені. У Стаханові в нас двокімнатна. У Сєвєродонецьку ми могли дозволити собі тільки однокімнатну, що з дітьми підліткового віку втратно. Змінили три квартири, «просадили» всі гроші, які везли із собою. Роботу не знайшли ні я, ні чоловік. Були якісь «копійчані» варіанти, але для оренди квартири цього б точно забракло», – розповіла Вікторія.

У лютому цього року сім’я повернулася в Кадіївку. Настрій – песимістичний, але є робота в «копанці» й дах над головою. Кажуть, що оренду житла більше не потягнуть.

Луганчанин Семен до бойових дій працював менеджером зі збуту в одному з великих підприємств міста. З початком боїв забрав 20-річну сестру і, залишивши однокімнатну квартиру в центрі міста й батьків у приватному будинку, виїхав до Сєвєродонецька. Знімали однокімнатну на околиці, потім перебралися в центр міста, а після стрибка цін на нерухомість минулого року стало зрозуміло: оренда нормального житла неможлива через брак перспектив із роботою.

«У мене величезний досвід у продажах. Якщо бути відвертим – у Сєвєродонецьку зараз продавати особливо нічого. Всеукраїнські компанії представлені слабо. Обсяги низькі. Торгівлі практично немає. Коли стало відомо, що фірма, у якій я працював, відновлює свою діяльність, ми повернулися до Луганська. У Сєвєродонецьку вся зарплата іде на оренду житла й харчування. У Луганську життя теж не мед, але не потрібно платити за квартиру», – говорить екс-переселенець.

За словами Семена, він готовий знову переїхати на контрольовану України частину Луганщини, і навіть готовий змінити рід діяльності, але є непереборна перешкода – немає житла.

Ціни зростатимуть

Ріелтори, які працюють у «трикутнику» Сєвєродонецьк-Лисичанськ-Рубіжне, підтверджують, що ситуація у сфері оренди житла з ростом цін на комунальні послуги гіршатиме. Так, наприклад, сьогодні в Сєвєродонецьку можна орендувати однокімнатну квартиру в нижньому ціновому діапазоні 1400–1500 гривень на місяць + комунальні послуги. За прогнозами агентів, що займаються орендою житла, до осені 2016 року зняти в Сєвєродонецьку щось дешевше двох тисяч гривень буде нереально.

«Я назву мінімальну цінову планку для однокімнатної квартири в Сєвєродонецьку – дві тисячі гривень плюс комунальні. Для порівняння, ще рік тому можна було знайти квартиру й за 900 гривень на місяць. Лисичанськ – від півтори тисячі за більш-менш нормальну однокімнатну, – розповіла ріелтор Олена, яка працює на ринку нерухомості Сєвєродонецька з 2012 року.

Що ж до ставлення орендодавців до квартиронаймачів-переселенців, то оптимізму поки мало. Основна проблема – брак коштів для плати за оренду.

«Люди бояться селити переселенців, тому що дедалі частіше трапляються випадки, коли в’їжджає сім’я, а через за місяці вони відмовляються платити. Кажуть, що немає грошей. Згідно із законом, до речі, у разі наявності договору оренди та всіх необхідних «переселенських» довідок, господар житла не має права примусово виселити таких квартиронаймачів. Упередженого ставлення саме до переселенців немає, хіба що окремі поодинокі випадки. А ось цілком прагматичний страх поселити собі людей без грошей – є. Навіщо це потрібно господарям житла?», – каже сєверодонецький ріелтор.

Більшість орендодавців хочуть селити квартиронаймача на тривалий термін з очевидних причин. А більшість переселенців часто з’їжджають через кілька місяців оренди зі, знову ж таки, цілком очевидних причин.

До речі, вартість послуги агента під час оформлення договору про оренду квартири починається з 800 гривень. Чим краща квартира й чим більше в ній кімнат – тим дорожчі послуга агента. Багатьом переселенцям платити такі гроші – не по кишені, а знайти житло від господаря – практично нереально.

У Кластері ООН із питань захисту дійшли висновку, що недавнє припинення виплат переселенцям найбільше позначилася на незахищених категоріях населення – людях похилого віку, інвалідах, одиноких матерях і багатодітних сім’ях. У червневому звіті організації зазначено, що втрата джерела доходів призвела до випадків виселення переселенців у зв’язку з нездатністю оплачувати оренду житла. Частина переселенців – повернулася на неконтрольовані території.

«Наприклад, в одному з випадків одинока мати з чотирма дітьми попросила про допомогу на гарячій лінії для ВПО, повідомивши, що змушена буде повернутися на не підконтрольні українській владі території. Принаймні, там вона зможе жити зі своєю старенькою матір’ю, яка має будинок і корову, оскільки зараз вона не може платити за житло і їжу на підконтрольних українській владі територіях у зв’язку з призупиненням виплати їй соціальної допомоги», – мовиться у звіті.

Автори звіту також говорять про випадки, коли переселенці були змушені вибирати між купівлею їжі й медикаментами. Крім того, через необхідність відновити виплати соціальних допомог, особи, які проживають на не підконтрольних українській владі територіях, наражаються на ризик, пов’язаний з переходом через пункти пропуску.

Гроші є, але немає квартир

Донбаські переселенці, які пікетували Мінсоцполітики, відправили у відомство запит із вимогою роз’яснити, куди були витрачені 300 мільйонів гривень, призначених на квартири для переселенців.

«Пам’ятаєте, міністр регіонального розвитку та будівництва Геннадій Зубко розповів, що у 2016 році Міністерство соціальної політики отримало 300 млн грн на придбання житла для переселенців із Донбасу?», – написав у Facebook один з учасників протесту.

Так, Луганська Правозахисна Група зробила інформаційний запит на заступника міністра соцполітики Віталія Мущиніна. У відповідь міністерство надало перелік програм, на які були витрачено зазначені гроші.

«Розбиратися й розбиратися з цим питанням, але радує той факт, що Міністерство соціальної політики пішло на контакт, можливо, дізнаємося, зрештою, скільки ж держава списує на житло переселенців», – пише луганський активіст.

Поки ж виникають проблеми не те що з купівлею або будівництвом, але і з відновленням. Георгій Тука, який не з чуток знає про проблему житла для переселенців у Луганській області заступник міністра з питань непідконтрольних територій, в ефірі одного з українських телеканалів заявив, що Україні бракує ресурсів на відновлення зруйнованих будинків.

«На жаль, практично жодних заходів не вживають. Є певні процедурні питання про брак законодавчої бази для фінансування. Мабуть, справа в тому, що в держави не вистачає на це ресурсів», – сказав чиновник.

Нинішній глава Луганської області Юрій Гарбуз визнає, що питання з переселенцями й житлом для них у регіоні «стоїть досить гостро». Губернатор стверджує, що за його особистим дорученням буде складено реєстр переселенців, що дозволить визначити кількість необхідного житла, оскільки є різний рівень потреби в допомозі – «Комусь така допомога була потрібна вже вчора, а хтось може почекати кілька місяців, а то й рік».

«Зараз на Луганщині зареєстровано 268 тисяч переселенців із різним матеріальним статусом. За допомогою цього документа нам буде легше зрозуміти, кому й де потрібно надати допомогу насамперед. Обласна влада вживає всіх заходів для розв’язання проблем кожного», – сказав Гарбуз.

За словами губернатора, уряд уже виділив мільярд гривень на розв’язання проблеми житла: «Готуються проекти, ми дивимося недобудови, перевіряємо, купуємо й запускаємо їх під житло. Або, по можливості, будемо починати будівництво».

ДЖЕРЕЛО