Альона Лук’янчук: Звертатися до психологів не соромно!
Як допомогти почати жити заново тим, хто бачив війну? Фахівці стверджують, що для цього потрібні місяці, а деколи й роки. А ще допомога кваліфікованого психолога. Гуманітарний штаб Ріната Ахметова більше півроку реалізує унікальний в Україні проект підготовки кризових психологів і допомоги тим, хто дістав психологічну травму війни. Про те, як працює Психологічна служба Штабу і з якими проблемами до фахівців звертаються жителі Донбасу, в інтерв’ю Маріупольському міському телебаченню розповіла координатор служби, психотерапевт Альона Лук’янчук.
— На Донбасі тривають військові дії. А це — мільйони зламаних доль людей і трагедії багатьох сімей. Як працює і яку допомогу надає Центр психологічної підтримки Штабу Ріната Ахметова в Маріуполі?
— Наша психологічна служба працює в усій Україні. На непідконтрольних територіях ситуація ще складніша, ніж у тому ж Маріуполі. Наша цільова аудиторія — це, насамперед, діти та сім’ї. У Маріуполі ми надаємо психологічну допомогу всім, хто її потребує, і жителям міста, і переселенцям. Маріуполь — прифронтове місто, і люди стикаються з тими проблемами, про які раніше не знали. Навіть ті, хто не бачив війну, але побічно вона зачіпає багатьох із нас, тому що вона скрізь — у телевізорі, в інтернеті. У багатьох людей у зв’язку з війною «розкриваються» інші проблеми, ранні травми, тривожні розлади, людина починає погано спати, загострюються багато психосоматичних проблем.
Досі до нас звертаються люди, які виїхали після обстрілу мікрорайону «Східний». Зараз вони повертаються до Маріуполя, і в багатьох дітей починає проявлятися симптоматика: дитина починає погано спати, боїться залишатися у квартирі, або навпаки — боїться виходити з дому. Хоча, наприклад, сім’я два місяці прожила в Харкові, і все було добре, а сьогодні вдома будь-який шум лякає дитину, оскільки це були її останні спогади, пов’язані з Маріуполем до від’їзду. У нас багато звернень, пов’язаних із тим, що згодом симптоми почали повертатися.
— Ви досі продовжуєте працювати з дорослими й дітьми, які постраждали під час трагедії на Східному. Їм потрібен тривалий період реабілітації?
— Мої колеги, фахівці з інших країн, говорять, і я з ними згодна, про те, що «шлейф» війни ми оцінимо й побачимо тільки через кілька років. Тому що зараз ми мобілізовані, ми стривожені та напружені, і намагаємося якось вижити і впоратися з тим, що відбувається.
Коли закінчуються активні військові дії, і люди повертаються до мирного життя, у них починаються посттравматичні розлади. Як, наприклад, широко відомий «афганський синдром» серед учасників бойових дій, а ми говоримо не тільки про учасників, а і про свідків, мирних людей, які самі не воювали, але були на війні. І ці наслідки будуть помітні за кілька років. Тому те, що ми робимо сьогодні — швидка кризова допомога.
Після трагедії на «Східному» ми почали працювати у школах, щоб інформувати дітей, ми вчили їх найпростіших технік саморегуляції в ігровій формі, також інформували батьків про нашу роботу. Під час занять фахівці виділяли дітей із підвищеною тривожністю, яким необхідна допомога, і пропонували батькам нашу допомогу на індивідуальних консультаціях.
На сьогодні в нашому маріупольському центрі працюють приблизно 18 паралельних груп для діток. До нас може звернутися будь-хто, і ми призначимо індивідуальну консультацію дитині або дорослому, чоловіка або жінку — це не має значення.
— Для українських психологів робота з «травмою війни» — це новий досвід. І для цього потрібні висококласні фахівці. Розкажіть, як Гуманітарний штаб добирає й готує психологів?
— Психологічна служба Штабу Ріната Ахметова на сьогодні працює за 2 напрямами. Перше — це безпосередня допомога людям. В усій Україні в нас 3 Центри психологічної підтримки. Нещодавно один такий відкрився у Дніпропетровську, зараз там набирають дитячі групи. Наш фокус — це, насамперед, прифронтові міста й міста, де досі тривають бойові дії. Діти й дорослі, що стали їх свідками, вже мають симптоми, які будуть збільшуватися.
Другий напрям роботи — навчання 250 психологів з усієї України, яке розпочалося у грудні. Зараз у нас триває останній модуль. Ми завершуємо піврічне навчання вже підготовлених психологів за спеціалізацією «кризова психологія», робота з «травмою війни». У нас повністю підготовлено й систематизовано матеріал за всіма напрямами, включно з посттравматичними розладами, психологічними травмами, як у дорослих, так і в дітей, з якими працюватимуть психологи.
Один із модулів у нас проводив Олександр Венгер — доктор психологічних наук, відомий арт-терапевт, який працював у багатьох гарячих точках, зокрема, у Беслані, Ізраїлі, Вірменії. Він погодився приїхати до нас і навчати велику кількість психологів, що дуже складно.
Також у нас викладали Олег Романчук, фахівець із когнітивно-поведінкової терапії зі Львова, Людмила Петрановська, а також колеги з Ізраїлю, які проводили перший модуль. Безумовно, в Ізраїлю багатий досвід життя у війні, і в них дуже добре налагоджено психосоціальну допомогу на державному рівні.
Штаб Ахметова зараз закладає фундамент кризової допомоги, кризової психології, довгострокової психотерапії із роботи з посттравматичним синдромом і травмою війни. Ці психологи вчаться і вже працюють як наші волонтери. Деякі з них працювали на базах із переселенцями з перших днів заснування Психологічної служби, із серпня минулого року, щойно зорганізувався Гуманітарний штаб. Ми помітили, що в багатьох людей, яких ми евакуювали ще рік тому, були поведінкові зміни, тому виникла потреба створення Психологічної служби. Наші психологи працюють у зоні АТО і прифронтових містах, у Києві, інших містах, де є переселенці. Надалі ми будемо збільшувати нашу Психологічну службу за рахунок навчених нами фахівців, у такий спосіб закладаючи базу кваліфікованої психологічної допомоги та супроводу на всіх етапах.
— Із якими проблемами найчастіше доводиться стикатися психологам?
— Тут своя специфіка роботи. У людей у переселенні — одні проблеми, незалежно від того, чи бачили вони війну, у них завдання пустити коріння, соціалізуватися. Або зрозуміти, що їм потрібно пустити коріння. Багато хто з них, на жаль, перебуває в запереченні, і це цілком нормально, тому що вони хочуть повернутися до свого рідного міста. Наше завдання — соціалізувати. Так чи інакше, ті, хто переселився, вони вже за щось зачепилися, вони на мирній території й не бачать війну, і можуть почати з нуля. У зоні АТО інше завдання — вижити. Там звужуються всі процеси організму, психіка стає тунельною, люди мобілізуються, відбуваються зміни на гормональному рівні.
А ось прифронтове місто перебуває в постійній тривозі. У його жителів інші симптоми: підвищена тривожність, страхи, панічні атаки, прояв психологічних проблем на фізичному рівні (психосоматика), як у дітей, так і в дорослих.
У чоловіків це частіше розлади сну. Їм нелегко про це говорити, у нас не прийнято, соромно говорити про те, що з тобою щось не так. Це нормально. У воєнний час звертатися до психологів нормально. Переживати, боятися, погано спати — нормально. І краще звернутися до психолога зараз. У фахівців навіть є така приказка: краще плакати у психолога, ніж сміятися у психіатра. Тому що запущена травматизація може дійти до клінічної депресії, панічних атак із м’язовими блоками, коли людина задихається, і її забирає швидка з підозрою на серцевий напад. Не треба соромитися звертатися до психологів, ми дуже добре розуміємо наших клієнтів, тому що самі перебуваємо в цій ситуації. Просто в нас трохи більше знань, як влаштована психіка.
Найчастіше до нас звертаються разом із дітьми. Діти до 8 років — це віддзеркалення того, що відбувається в сім’ї. Тому у випадках із маленькими дітьми ми завжди працюємо з усією родиною й пояснюємо, що те, у якому стані перебувають батьки, впливає на дитину, і це теж абсолютно нормально і природно.
— Звертатися до психологів у нас не прийнято. І на вас зараз подвійна відповідальність — допомогти людям і правильно зуміти донести, те, що не треба соромитися приходити по допомогу?
— Це пов’язано, швидше, з нашим минулим. У радянський час усе, що пов’язано зі словом «пси» — це далека, заборонена тема, із низкою асоціацій: психіатрія, закрите відділення, заслання. І сьогодні люди не знають різниці між психіатром, психотерапевтом, психологом і неврологом. І коли немає психокультури, люди бояться звернутися, бояться, що їх відразу годуватимуть медикаментами.
Це не так. Психологи, психотерапевти не годують медикаментами, у них просто є трохи більше методик для роботи з психікою людини, більше знань. Ми їм розповідаємо, що норма, а що ні, і що це не соромно.
У країні, що перебуває у стані війни, психологічний складник — другий за ступенем важливості. У багатьох країнах, які пройшли війну, кількість суїцидів, психологічних розладів зростала в геометричній прогресії з роками після бойових дій.
Психологічні проблеми в людей, які ми сьогодні бачимо — це маленька частина того, що буде за 5 років. Краще зараз звернутися до психолога, ніж «їсти» таблетки у психіатра за 3 роки. Завжди важливо пам’ятати, що якщо щось не так із вами або вашими близькими, не потрібно боятися звертатися по допомогу.
