«Або я виберуся і нас врятують, або ми всі поляжемо»: історія Насті з Тернополя увійшла до Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова
19 листопада 2025 року Настю розбудили слова мами: «Нас бомблять». За кілька хвилин Тернопіль накрили російські крилаті ракети та безпілотники. Той ранок став трагедією для міста: загинули 38 людей, серед них – 8 дітей, ще 94 були поранені. У цій атаці Настя втратила маму, дідуся та улюбленого собаку. Сама дівчинка отримала глибокі опіки 15% тіла, найбільше постраждали руки та обличчя. Свою історію Настя довірила Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.
Коли пролунала тривога, вона ховалася у ванній, потім з рідними вирішила перейти у безпечне місце, та не встигли навіть зібратися. У цей момент у їхній будинок влучила ракета – квартира спалахнула. Вийти через під’їзд вже було неможливо: сходи затягнуло густим димом. У пастці вогню Настя безперервно телефонувала до служби порятунку, поки навколо все горіло.
«Ми сидимо і горимо. Бабуся дзвонить моєму дядькові і каже: “Володю, ми горимо, не знаємо, що робити”. Я починаю повзти в зал, ми всі захрипли від тих випарів, бачу, як мама виповзає за мною і просто падає мені на руки, б’ється в конвульсіях. У той момент я розумію, що це край – або я виберуся і нас врятують, або ми тут усі разом поляжемо», – пригадує Настя той страшний момент.
У шоковому стані дівчина виповзла на балкон, хотіла стрибнути з третього поверху, в останню мить – врятувала бабуся.
«Бабуся мене різко ловить за кофту, каже: “Ні, не стрибай”. Тоді я щось вдихнула і знепритомніла прямо на балконі. Зі слів бабусі, я провисіла там без свідомості сорок хвилин. Весь той жар мене попік», – каже Настя.
До тями вона прийшла лише на третій день у львівській лікарні. Тоді її постійно вводили в медикаментозний сон для проведення болючих перевʼязок. Опечене тіло Насті боліло настільки, що вона взагалі не могла спати вночі:
«Кожні півтори години в мене агонія. Все тіло пече. Тому що були відкриті ділянки рук та ніг. Цей біль не описати словами. Я плакала, просила знеболююче».
Спершу Насті не казали про загибель близьких – лише згодом вона зрозуміла втрату. Тому зараз для неї важливо розповідати про пережите: це її спосіб розказати світові правду про війну в Україні.
«Вважаю, що все це треба фіксувати – відео, світлини – щоб показувати за кордон, що в Україні справді таке відбувається», – наголошує дівчинка.
Нині Настя проходить лікування та чекає на лазерне шліфування рубців. Вона не втрачає надії повернутися до баскетболу і вже тренується, щоб відновити еластичність руки, продовжуючи бути капітаном своєї команди. Також Настя багато вчиться і мріє стати стоматологинею.
Дивіться історію Насті тут: https://bit.ly/41kTRni
Колекція Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова налічує вже понад 145 тисяч історій про війну. Це найбільше у світі зібрання свідчень мирних людей, які постраждали від війни росії проти України.
