5 етапів розвитку дитини: за теорією американського психолога Еріка Еріксона
Програма «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні» продовжує інформувати своїх користувачів не тільки новинами, але й корисними для батьків досягненнями вчених, які розкриває підручник для тренерів кандидатів в усиновлювачі, розброблених Інститутом сім'ї й Фондом Ріната Ахметова.
Наразі, зануремося в теорію відомого американського психолога Еріка Еріксона - автора концепції щодо періодів розвитку особистості. Адже не секрет, що усиновлювачі/опікуни/прийомні батьки беруть до себе в родину дитину, в якої травматичним був майже не кожен етап її розвитку.
І знання цих етапів допоможе батькам скоригувати ставлення та виховання дитини, яка за примхою долі, залишилася сиротою і мала досвід перебування в дитячому закладі.
Ерік Еріксон (1902-1994 рр.) виокремив 8 етапів розвитку людини, де перші 5 стосуються розвитку дитини.
ЧОМУ ДИТИНА ЗМІНЮЄТЬСЯ, НЕ ЗАВЖДИ ЯК НАМ ХОЧЕТЬСЯ?
Досить часто ми не можемо зрозуміти, чому наші діти змінюються так швидко. Коли вони змінюються на краще, нам це подобається. Коли зміни не задовольняють нас, ми інколи просто не знаємо, що робити.
Ми не можемо відповісти, чому саме такі зміни відбуваються, і яким чином їх можна передбачити.
Діти починають красти, брехати, вони замикаються в собі й нікого до себе не підпускають або навпаки стають занадто агресивними.
Що з ними відбувається?
Психологи відповідають: діти переживають проблеми, пов’язані з розвитком.
Щоб дитина подорослішала, їй необхідно пройти цілу низку змін або стадій розвитку. Коли ми говоримо про проблеми, пов’язані зі стадіями розвитку, ми маємо на увазі переживання дітьми специфічних вікових криз, через які, як правило проходить кожна особистість.
РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ – ЦЕ СХОДИНКИ
Розвиток людини можна уявити собі як сходинки, кожна з яких є певним етапом розвитку.
Для того, щоб піднятися на вищий щабель у своєму розвитку, дитині необхідно подолати попередні. Однак підняття на кожен щабель вгору потребує від дитини неабияких зусиль. Інколи їй важко піднятися самій, без сторонньої допомоги.
Дитина починає свій рух угору тоді, коли сама знаходить відповідь на певне запитання, проходить через свого роду конфлікт або кризу внутрішнього розвитку. Ми розуміємо під цим особливий момент у житті кожної людини, момент вибору між прогресом (розвитком) і регресом (або застоєм).
Для того, щоб перейти на наступну сходинку, дитина має зробити відповідний вибір.
(0 – 1 рік) Етап довіри або недовіри
Етап, коли дитина зовсім беззахисна й цілком залежить від фізичної турботи та уваги оточення.
На початку життя в немовляти відразу виникає відносне почуття довіри або недовіри до речей і людей. Досвід спілкування дитини з матір’ю є найважливішим для встановлення балансу відчуттів тривоги та безпеки.
Якщо мати або вихователь проявляє турботу до немовляти, то його відчуття безпеки збільшується. Якщо турботи немає – збільшується тривога. Безпека – це довіра, і навпаки, тривога – недовіра. Таким чином основне запитання цього етапу – довіряти чи недовіряти?
Якщо вам доводилось спостерігати за немовлятами, ви пригадаєте, в чому полягали їхні основні потреби. Коли вони виникають, немовля повідомляє про це своїм плачем. Дитина хоче їсти, в неї мокрий підгузок, їй холодно тощо.
У всіх цих випадках дорослі мають прийти на допомогу беззахисному немовляті. Якщо це стається саме так, дитина починає відчувати комфорт, з яким у неї формується довіра до дорослих.
У немовлят, які ростуть без батьків та належної уваги, потреби в турботі не задовольняється або задовольняється неповною мірою, що спричинює формування недовіри.
(1 – 3 роки) Етап «Автономія або сором та сумнів»
Починаючи ходити, діти відкривають для себе можливості керування своїм тілом, вони навчаються їсти, вдягатися, користуватися туалетом та відтворювати нові способи пересування. Якщо дитині вдається зробити щось самостійно, в неї з’являється почуття самоконтролю та впевненості в собі. Але якщо намагання дитини постійно супроводжують невдачі та її за це карають або називають нечупарою й поганою дитиною, вона звикає постійно переживати сором і сумнів у власних силах.
Саме на цій стадії формується СИЛА ВОЛІ.
Дитяча воля перетворюється в дорослу спроможність контролювати свої захоплення та імпульси. Отже, на цій стадії дитина ставить перед собою питання: «Чи спроможна я це зробити?», що, по суті, означає: «Чи можу я керувати власним тілом?».
Давайте пригадаємо дітей цього віку. Їх вже починає не влаштовувати те, що вони повністю залежні від батьків. Їм дуже хочеться навчитися щось робити самостійно: пересуватися по кімнаті, їсти, вдягатися. Інколи батьки мають допомагати дітям робити всі ці речі, але слід пам’ятати, що в цьому віці дитина намагається робити все сама, без сторонньої допомоги, і батькам слід більше давати свободи дитині, адже саме на цьому етапі формується самоконтроль та воля
У дітей, які виховуються у дитячому будинку та майже завжди виконують ці речі без допомоги дорослих, формується занадто велика автономію від оточення.
Або навпаки, діти виконують лише дії, регламентовані дорослими. В такому разі, коли самостійність дитини обмежена, формується її залежність від оточення.
(3-6 років) Етап «Ініціатива або почуття провини»
Діти у віці 3–5 років переносять свою дослідницьку активність за межі свого власного тіла. Вони пізнають, як влаштований світ, і яким чином можна на нього впливати. Світ для дитини складається як із реальних, так і з уявних людей та речей.
Діти починають досліджувати ці речі. Якщо їхня дослідницька діяльність у цілому ефективна, вони навча¬ються спілкуватися з людьми та речами конструктивним шляхом і тим самим розвивають у собі сильне почуття ініціативи. Однак якщо їх суворо критикують та карають, діти привчаються відчувати себе винними за свої вчинки.
Основне заняття цього періоду – гра.
Головне слово у дітей цього віку – ЧОМУ?
Саме в цей період у дітей починає розвиватися СОВІСТЬ, відповідальне ставлення до речей, яке закріплює самоспостереження, самоконтроль та самокритику.
На цій стадії дитина може робити більше, ніж раніше, і повинна навчитися роботи собі певні обмеження. Вона постійно ставить собі запитання: «Чи можу я це зробити самостійно, без батьків?». Роль батьків у пізнанні дитиною навколишнього світу полягає в наданні дитині пояснень стосовно речей і вчинків.
Слід пам’ятати, що на цьому етапі формується совість та відношення до добра і зла.
Чим більше ми допомагаємо дітям пізнавати світ, тим більше вони стають самостійними й незалежними від нас, тим більше вони проявляють ініціативу.
Якщо батьки не виконують цієї функції (наприклад, коли дитина виховується в дитячому будинку), діти пізнають світ самостійно, вони самі визначають – що є добро, а що – зло, і якщо їхні визначення не збігаються з визначенням суспільства, вони отримають певні покарання.
Це і є шлях формування почуття провини.
(6 - 12 років) Етап «Любов до праці та почуття власної гідності або почуття неповноцінності»
У віці 6–11 років численні навички та вміння дітей розвиваються у школі, вдома та в середовищі ровесників. У цей період надзвичайну шкоду завдає нега¬тивне оцінювання себе порівняно з іншими. Це оцінювання залежить від успіш¬ного засвоєння дитиною вмінь і навичок. У дітей, які не досягли високих резуль¬татів і не здобули таким чином поваги батьків, учителів і друзів, може виникнути почуття неповноцінності або неадекватності.
Основна сила цього етапу – ПОЧУТТЯ ВЛАСНОЇ ГІДНОСТІ, що базується на компетентності, усвідомленні власної майстер¬ності, розвитку загальних здібностей і практичних навичок.
Головні запитання цього етапу: «Чи можу я це робити достатньо добре? Що я можу зробити сам?».
Основна подія цього етапу полягає в тому, що діти йдуть до школи. Це є не просто кризою в їхньому житті, це є більшою кризою для батьків, адже з цього часу їхні діти будуть залежними не тільки від них, а ще й від учителів і нових друзів.
На цьому етапі найголовнішим для дитини буде оцінювання всього того, що вона робитиме. Саме об’єктивна оцінка, яка супроводжується порадами та похвалами формуватиме у неї любов до праці. Постійна негативна оцінка сприятиме розвитку почуття неповноцінності.
(12-18 років) Етап ідентичності або змішування багатьох ролей
Впродовж свого жит¬тя діти дізнаються про цілий ряд різних ролей – учня і друга, брата і сестри, сина та доньки.
У підлітковому віці є потреба розібратися в цих ролях та зуміти інтегрувати їх в єдину цілісну ідентичність.
Термін «ідентичність» означає тотожність людини самому собі, тобто той образ власного «Я», який є твердо засвоєним та особистісно прийнятним.
Саме сформованість ідентичності допомагає особистості вирішувати завдання на кожному етапі її розвитку. Іншими словами, ідентичність – це перш за все показник зрілої, дорослої особистості.
У підлітковому періоді значний вплив мають соціальні обмеження та тиск суспільства. Підліток може мати труднощі в доборі для себе певної ролі та в прагненні посісти в суспільстві значуще для себе місце. Саме на цьому етапі створюються кумири та зразки для наслідування.
І саме на цьому етапі підліток запитує у себе – «ХТО Я?».
Це найважчий етап розвитку як для батьків, так і для дітей. В більшості випадків батьки майже втрачають вплив на своїх дітей. Підлітки дуже часто демонструють певні протести проти втручання в їхнє особисте життя. Ці протести можуть виражатися в палінні, наркотиках, нерозбірливих статевих стосунках, втечах тощо.
