100 слів про світ. Про який світ мріють діти, що дістали поранення на Донбасі
Чи пам’ятаєте, яким був ваш світ, коли вам було 5–6-7 років? З чого він складався? З теплих маминих обіймів, які захищають від усіх бід у світі, і сильних батькових рук, з яких злітаєш, мов птах, і надійно в них «приземляєшся»? З галасливих друзів та ігор із ними, з іграшок, цукерок і, звичайно, морозива? Цей список може бути дуже довгим і певно схожим у більшості людей. У більшості. Але не в усіх.
За даними ООН, життю 240 тисяч дітей у зоні бойових дій на Донбасі щодня загрожує смертельний ризик. Вдумайтеся! Смерть – постійний супутник дитинства. Вибухи, стрілянина, поранення – їхня щоденна реальність. Але серед усіх жахів ці діти мріють про свій, справжній дитячий світ – кольоровий, теплий, яскравий і щасливий.
Напередодні міжнародного Дня миру, який відзначають 21 вересня, Фонд Ріната Ахметова починає проект «100 слів про світ». Короткі оповідання зі 100 слів, що вміщують цілі світи дітей, які дістали поранення внаслідок бойових дій на Донбасі. Ці розповіді ми зібрали в учасників програми «Рінат Ахметов – Дітям. Реабілітація поранених дітей», які 2019 року проходили курси реабілітації в санаторії «Жовтень», під Києвом. Спогади про пережитий жах такі болючі, що навіть пропозицію поговорити про світ чи мир ці діти сприймають болісно. А коли розуміють, що потрібно говорити про свою мрію, дитячі очі загоряються від захоплення.
Настя Компанієць (Гродівка, Донецької обл.) Взимку 2015 року поблизу будинку, де дівчинка жила з рідними, вибухнув великокаліберний снаряд. Настю придавило уламками стіни.
«Я хочу, щоб у моєму світі всі вулиці були у квіточках. Щоб дівчатка там ходили на підборах, а хлопчики – з різнокольоровими ірокезами. І щоб морозиво там було безкоштовне. Я б купила великий будинок персикового кольору, щоб у ньому вистачало кімнат для всієї моєї сім’ї. Щоранку я б одягала найкрасивіше плаття і йшла на роботу. А після роботи я б ходила на пляж, тому що мій будинок – на березі моря. І я б каталася на катері. Я б працювала співачкою й сама створювала пісні. Я вже зараз пишу пісні. Але вони залишилися в блокноті, у Донецьку».
