Горячая линия 0800509001
ru
ru

Жодна дитина не потрапила до інтернату: історія патронатної виховательки

27.05.2024

Патронатна вихователька Євгенія Гончаренко з міста Первомайський Харківської області поділилася з програмою Фонду Ріната Ахметова «Сирітству – ні!» своєю історією створення патронатної сім’ї та розповіла про виклики, з якими їй довелося зіштовхнутися під час роботи в умовах війни.

Євгенія разом зі своїм чоловіком прийняли рішення створити патронатну родину в 2017 році. Тоді вони стали першою патронатною родиною у Первомайській громаді на Слобожанщині, а перший випадок влаштування дитини під патронат у їхню сім’ю розпочався 1 лютого 2018 року.

«Не можу сказати, що спочатку було легко, адже було багато сумнівів щодо доречності послуги, але ми разом зі службою у справах дітей зуміли довести, що патронат дійсно потрібен і має право на життя», – розповідає Євгенія Гончаренко.

Місія патронатного вихователя полягає в тому, щоб надати дитині тимчасовий дім, догляд та підтримку в нелегкий період її життя. Дитина, яка потрапляє в сім’ю патронатного вихователя, зазвичай перебуває у складних життєвих обставинах або очікує прийняття рішення щодо своєї подальшої долі. За свою роботу патронатний вихователь отримує офіційну заробітну плату від держави, також йому нараховується трудовий стаж.

За словами Євгенії Гончаренко, сьогодні в Первомайській громаді функціонує вже три патронатні родини. За період з 2018 року і до сьогодні в патронатній сім’ї Євгенії отримали догляд і реабілітацію 15 дітей віком від 1 року до 16 років з п’яти родин, які опинилися у складних життєвих ситуаціях.

Патронатна вихователька зазначає, що з моменту влаштування дитини в патронатну сім’ю для неї зберігається звичне середовище, можливість відвідувати свій садочок чи школу, підтримувати контакти з батьками та родичами. Тому ця послуга в громаді є дуже важливою для дітей, поки фахівці соціальних служб допомагають їхнім біологічним батькам здолати життєві труднощі та відновити батьківський потенціал.

«Наша родина ділиться з влаштованими дітками сімейним теплом та турботою, надає підтримку, допомагає надолужити прогалини в розвитку й освітньому процесі, виконує поради лікарів. Але батьків ми не замінюємо, щоб уникнути звикання дітей та вторинної травматизації. Тому постійно нагадуємо дітям, що вони у нас перебувають тимчасово, в гостях», – зазначає Євгенія Гончаренко.

Як зазначила патронатна вихователька, двоє дітей, що перебували у неї під патронатом, були всиновлені, одинадцятеро влаштовані до сімейних форм виховання, ще двоє очікують вироку суду про подальшу долю і продовжують отримувати догляд та реабілітацію в її родині.

«Надихає працювати далі той факт, що жодна дитина після перебування в нашій патронатній родині не потрапила до інтернатних закладів», – говорить Євгенія.

Жінка підкреслила, що патронат над дитиною – командна робота. Над якістю надання послуги одночасно працює команда фахівців, дотичних до ведення випадку, – це міждисциплінарна команда, сформована під кожен патронатний випадок, зусилля якої спрямовані на якнайкращий захист інтересів дитини. Патронатна вихователька зазначає, що вона завжди на зв'язку з соціальними партнерами, постійно ділиться з ними проблемами й здобутками своїх вихованців, а фахівці допомагають знайти шляхи розв’язання проблем.

«Мене сприймають як рівноправного члена команди, прислухаються до моїх порад та рекомендацій. А найголовніше – в нашій громаді управління соціального захисту піклується про вчасні виплати грошової винагороди та виплати на утримання дітей», – розповідає Євгенія Гончаренко.

Патронатна вихователька також наголосила, що надавати послуги патронату під час війни – це неабиякий виклик. Це стосується і продовження терміну перебування дітей у патронатній сім’ї, це і страх за життя дітей через постійні обстріли зі сторони агресора, це і відсутність вихідних та вільного часу на перепочинок.

Проте на допомогу жінці приходить її чоловік, який є добровільним помічником, а ще їй допомагають сестри чоловіка. Також допомагав доглядати дітей біологічний син Євгенії, який наразі захищає Україну в лавах ЗСУ. Крім того, протягом трьох місяців, родині патронатного вихователя було надано помічника-фахівця, який допомагав супроводжувати дітей до інклюзивно-ресурсного центру на корекційні заняття та до розвиваючих гуртків, що розвантажило патронатну виховательку та вивільнило певний час на відпочинок та вирішення особистих справ.

«Війна змінила не лише життя, а й світогляд. Для мене змінені на краще дитячі долі – потужний стимул працювати далі», – підкреслює Євгенія Гончаренко.

Жінка вважає, що необхідно створювати більше патронатних сімей у громадах, адже ця послуга як «швидка допомога» для дітей у кризовій ситуації, а тим більше під час війни, коли тисячі дітей залишаються без батьківського піклування.

Щоб стати патронатним вихователем, необхідно податися на відбір кандидатів у патронатні вихователі, який проводить соціальний заклад разом із службою у справах дітей місцевої держадміністрації або виконавчого органу місцевої ради. Кандидатам у патронатні вихователі необхідно буде подати пакет документів, пройти невеликий курс навчання та укласти договір про надання послуг з патронату над дитиною.

На жаль, у суспільстві робота патронатним вихователем ще не є популярною і чомусь сприймається як непрестижна робота, але все-таки вона має багато переваг. А головне, бути патронатним вихователем – це насамперед бути людиною з великим серцем!

Детальніше, що таке патронатна сім’я та як стати патронатним вихователем, читайте за посиланням.