Вижили i не забули: історії очевидців удару по марiупольському пологовому будинку у Музеї «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

Сьогодні, 9 березня, минає четвертий рік від того трагічного дня, коли російські війська завдали удару по пологовому будинку в Маріуполі. Цей день назавжди залишиться у пам’яті міста як символ болю та страждання невинних.

Музей «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова зібрав історії очевидців тих страшних подій. Ці сповіді – живий доказ правди про трагедію в Маріуполі та нагадування світу про жахи війни.

Анастасія – одна з тих, хто пережив удар по пологовому будинку. На початку березня 2022 року вона була на восьмому місяці вагітності. Тоді в Маріуполі вже не було зв’язку, і думка про пологи без лікарів лякала жінку. Тому вона заздалегідь переконала чоловіка відвезти її до пологового будинку. Вона досі пам’ятає, як 8 березня хлопці вітали всіх породіль квітами. Тоді ніхто й уявити не міг, що вже наступного дня місто накриє страшна трагедія.

«Було дуже гучно, стояв дим, почалися крики, люди стогнали. З поверхів спускалися вагітні, діти, і всі були в крові. Я тоді розуміла, що якщо буду сильно хвилюватися і дам собі хоч найменшу слабину, серце моєї дитини може не витримати. Тоді я молилася лише про одне: щоб мені вистачило духу зберегти спокій і нормальний стан вагітності», – пригадує Анастасія. Її історія тут: https://bit.ly/47nDmKj.

Маріупольчанка Ганна на власні очі бачила наслідки страшного удару по пологовому будинку. Жінка керувала центром соціальної допомоги, який знаходився неподалік, тому того дня була на робочому місці. З початку обстрілу вона переховувалася у бомбосховищі, а коли вийшла на вулицю, ледь не зомліла: район нагадував пекло.

«Ми були безпосередніми свідками всього цього страшного випадку. Коли все це перестало трястися, ми відчинили двері на вулицю. Це було схоже на атомну війну. У мене прямо мурахи по шкірі, бо згадувати це дуже страшно. Усі дерева повалені, всі газони, уся земля лежала величезним шаром на асфальті. І коли ми заглянули за кут нашого приміщення, там знаходився пологовий будинок, і, відповідно, утворилася воронка, мабуть, як дев’ятиповерховий або п’ятиповерховий будинок усередині», – розповідає Ганна. Її історія тут: https://bit.ly/4lgpEyX.

Ірина, працівниця Маріупольського ліцею, продовжувала працювати дистанційно. Жінка каже: дата 9 березня назавжди викарбувалася в її пам’яті. Тоді вона на власні очі бачила ворожий літак, який летів скидати бомбу на пологовий будинок.

«Ми її бачили, ми відчули цю хвилю. Від цього у ліцеї всі вікна й двері вилетіли. Тоді були сильні обстріли: кожні 5 хвилин прилітав літак і скидав 8–12 бомб. Згодом ми вирішили виїжджати, бо залишатися було страшно», – згадує Ірина. Її історія тут: https://bit.ly/3Pm98Be.

Нині всі ці жінки були змушені покинути Маріуполь, але не втрачають надії повернутися, щойно місто звільнять. Адже саме там залишилася частинка їхнього життя, їхніх спогадів і мрій. Понад 140 000 історій уже зібрано Музеєм «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Це найбільший у світі архів історій мирних жителів, постраждалих від російсько-української війни. Серед них – близько 12 000 історій маріупольців.

Читайте, слухайте, пам’ятайте: http://civilvoicesmuseum.org/.