«Снаряд дивом не здетонував»: історія директорки школи Валентини Чорної у Музеї «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова
1 жовтня 2026 року російський «Шахед» влучив у будівлю київської школи, якою керує Валентина Чорна. Удар почули працівники та діти. Безпілотник пробив стіну сходової клітини між поверхами, проте його бойова частина не здетонувала. Валентина Чорна вважає це справжнім дивом, оскільки того дня у школі було дуже багато дітей. Свою історію жінка розповіла Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.
Для школи це вже не перші руйнування внаслідок російських атак. У липні 2025 року через удари поблизу будівлі були вибиті всі вікна. Цього разу, на щастя, вдалося уникнути й великих руйнувань, й жертв серед дітей і працівників школи. Після оголошення повітряної тривоги всі перебували в укритті. Тому самого влучання діти не бачили, а почули лише гуркіт.
«Загорання було – горів кабель. Тому наші працівники вогнегасниками це гасили, щоб не було розгорання. А ми почали негайно повідомляти батьків про те, що все нормально з дітьми, діти всі цілі, в укритті. Бо батьки пережили ще більшу паніку, вони не знали, що там. Чи все в порядку, чи діти всі живі», – каже Валентина.
Після атаки школу планують відновити до початку зими. Під час візиту до навчального закладу Президент України запевнив, що роботи проведуть у найкоротші терміни, аби діти могли повернутися до повноцінного навчання в безпечних умовах.
Валентина Чорна працює у школі з 1994 року, а очолює заклад із 2007-го. Вона згадує, як до повномасштабного вторгнення у закладі навчалося понад тисячу дітей, як на початку великої війни спорожніли класи, а працівники школи готували їжу та допомагали мешканцям району. Сьогодні шкільне укриття залишається важливим прихистком не лише для учнів, а й для жителів навколишнього приватного сектору.
«Ми дуже багатьом людям надавали допомогу, готували їжу. Батьки привозять дітей до школи, тому що вони знають, що тут укриття і діти більш-менш у безпеці. І навіть зараз ходять такі жарти, що укриття нашої школи переживе і атомний вибух. Тому, бачите, ми вже і сміємося, і жартуємо», – говорить вона.
Валентина Чорна вважає, що дуже важливо зберегти свідчення про цю атаку, аби світ знав про злочини російської армії проти українських дітей і цивільних та винні обов’язково понесли покарання.
«Світ має знати. Всі факти мають бути десь збережені», – наголошує директорка.
Дивіться історію Валентини тут: https://bit.ly/4iSNik1
Музей «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова зібрав уже понад 145 тисяч історій про війну. Це найбільший у світі архів свідчень мирних жителів України, які постраждали від російської агресії.


