Сергій Палкін: «Я чітко усвідомив, що прийшов наш час допомагати людям»
«Сегодня» продовжує серію публікацій, приурочених до річниці створення Гумштабу Ріната Ахметова. Про те, як «Донбас Арена» стала центром милосердя й що відчувають футболісти, граючи не вдома, розповів генеральний директор ФК «Шахтар»
— Сергію, коли ви вперше усвідомили, що «Донбас Арена» підтримує навіть не культурне, а фізичне життя міста, забезпечуючи гуманітарною допомогою простих донеччан?
— Це було не одномоментне розуміння, а низка подій. І почалося все в перших числах серпня, коли президент ФК «Шахтар» зателефонував мені і сказав, що хоче, аби «Донбас Арена» стала центром прийому, сортування та видавання гуманітарної допомоги.
— І якою була ваша перша реакція?
— Я чітко усвідомив, що настав наш час допомагати людям. Це була знакова подія. Якщо раніше «Арена» дарувала радість від перемог улюбленої команди, то тепер вона в буквальному сенсі рятує людям життя. Сьогодні вона підтверджує свою неофіційну назву «Арена Милосердя». І ця назва, яку дали самі люди, варта багато чого…
А тоді ми просто зібрали директорів, вибудували організаційну структуру й почали працювати. Наприкінці серпня 2014 року на стадіон зайшли перші фури з гуманітарною допомогою. Для нас було важливо, щоб із боку працівників клубу не було збоїв. Ми розуміли, що тільки від нас залежить, наскільки оперативно і якісно ми будемо надавати допомогу.
Ситуація рік тому була складна — під регулярними обстрілами важко було пересуватися, часом неможливо навіть елементарно поїсти. Була величезна кількість проблем! Але я вже тоді знав, що ми впораємося. Тому що був упевнений у людях. Складно деколи зрозуміти, наскільки людина зміниться в екстреній ситуації, чи зможе продовжувати працювати й адекватно реагувати на події. А в результаті в наших людей проявилися несподівані якості. Наприклад, якщо в мирному житті людина була простим працівником, то тут вона стала лідером. Це відразу додало впевненості в тому, що ми впораємося із завданням, яке поставив Рінат Ахметов.
— Як ви пояснили співробітникам, що тепер головне завдання — допомога людям?
— На той момент усі вже розуміли, що в цій ситуації клуб має бути лідером, стояти в основі Гуманітарного штабу й бути головним локомотивом із надання допомоги в Донецьку й Донецькій області. Всі це відразу усвідомили і включилися в роботу.
За рік Гуманітарний штаб перетворився на велику організацію. І що найцікавіше, задоволеність людей, яким надана допомога, фактично наближається до 100 відсотків. Це свідчить про те, що співробітники Штабу у своїй роботі викладаються на повну. Вони розуміють, наскільки важливо в цей момент бути єдиним цілим і допомагати землякам.
— Давайте повернемося до літа 2014 року, коли «Донбас Арена» була домом для команди «Шахтар». Почалися військові дії, і потрібно було приймати рішення, що робити далі — їхати чи залишатися…
— У той момент у нас закінчився сезон 2013/2014. Гравці роз’їхалися у відпустки. Але ми розуміли, що повернутися в Донецьк у хлопців вже не вийде. Тому ми переглянули бази й готелі в Харкові, де команда могла б тимчасово розміститися. Харків розташований близько до Донецька, там багато наших уболівальників. Однак Федерація футболу порушила питання про те, де ми можемо грати ігри Ліги чемпіонів. УЄФА дозволив нам лише Львів і Київ. Ми не могли грати в одному місті з київським Динамо, тому прийняли таке рішення — команда базуватиметься і тренуватиметься в Києві, а гратиме — у Львові.
— І як зустрів Львів донецьку команду?
— Я гадаю, таким рішенням ми зробили крок до об’єднання країни. І я досі вважаю цей крок правильним, адже всі ми однаково вболівальники. Але, звичайно ж, ми зіткнулися з тим, що львівські фанати футболу в наших матчах проти «Дніпра» та «Динамо» підтримують не нас! Так історично склалося незалежно від політичної ситуації. Виходить, що ти начебто граєш на домашньому стадіоні, а ніхто тебе не підтримує. У нормальній ситуації це неправильно. Але ми розуміємо, що сьогодні не зовсім нормальне життя. Що ми повинні й можемо своєю грою, своєю роботою залучити на наш бік якомога більше вболівальників-львів’ян. Це наше завдання, і я сподіваюся, у нас усе вийде.
— Мірча Луческу в одному зі своїх інтерв’ю заявив, що дуже складно грати, коли трибуни вболівають проти тебе. Це сильно деморалізує гравців. То як бути?
— Якщо піти у філософію цього питання, то треба згадати, що не дарма ж говорять про те, що є дванадцятий гравець. Це уболівальник. Це не просто слова або надумане число. Насправді, коли ти граєш за підтримки своїх, на полі йде зовсім інший емоційний заряд, і, природно, він впливає на спортивний результат.
А коли на тебе негативно тиснуть незалежно від того, граєш ти на виїзді чи вдома, це складно витримати. Але ми маємо через усе це пройти. У нас немає іншого вибору. Якщо ми прийняли рішення, то повинні йти до кінця. Хоча вважаю, що в минулому сезоні «Шахтар» не став чемпіоном вперше за шість років саме тому, що в нас не було підтримки наших уболівальників. Але через це теж треба пройти. Ми не можемо бути чемпіонами вічно.
— Футболісти «Шахтаря» теж стали переселенцями, як і сотні тисяч людей. Чи часто хлопці кажуть, що хочуть повернутися в Донецьк?
— В особистих бесідах вони рідко про це говорять, але мені запам’ятався такий момент. Коли ми робили щорічний календар на 2015 рік за участю футболістів, то вирішили торкнутися проблеми, що ми всі живемо поза домом. І це для нас серйозний моральний тягар. Кожен футболіст «Шахтаря», неважливо — українець чи бразилець, мав був написати на календарі кілька слів про Донецьк. У результаті календар без сліз неможливо читати взагалі. Коли знімали, деякі з футболістів плакали — настільки вони відчули різницю між тим, де живуть сьогодні й де жили раніше. Ось тільки тоді я зрозумів, як сильно переживають хлопці.
— Багато хто вважає, якщо «Шахтар» повернеться в Донецьк, це буде означати, що мирне життя відновилося і все буде, як раніше. А ви ставите собі запитання, коли ж?
— На початку 2015 року в Донецьку ми запускали дитячу футбольну академію, але серйозною проблемою було забезпечення безпеки. Адже рвонути могло в будь-який момент. Але батьки самі просили нас, якнайшвидше почати тренування для дітей, тому що неможливо 24 години жити в такому вакуумі. Я вважаю, всі дії клубу є лакмусовим папірцем для жителів Донбасу. Тому коли «Шахтар» прийме рішення їхати додому — це буде знаком для всіх, що все повертається на круги своя. Що мир повернувся, пора відбудовувати все, як було колись.
— Ви спілкуєтеся з президентом клубу Рінатом Ахметовим? Як він сприймає ситуацію?
— Він нас підтримує. Він же й душу, і серце віддає клубу. Для нього клуб — це дуже важливий момент у житті. Ми часто спілкуємося й постійно обговорюємо питання, коли ж ми повернемося. Нам усім цього хочеться, тому що сьогодні «Шахтар» знаходиться не на своєму місці. І президент сильно переживає з цього приводу. Він рік не був на стадіоні. Знаючи, наскільки президент любить футбол, гіршого покарання для нього немає. Але він хоче прийти на футбол тільки тоді, коли «Шахтар» знову гратиме на «Донбас Арені».
— Сергію, у вас теж є свій особистий біль від того, що сталося на Донбасі. Де ви хочете, щоб росла ваша дитина?
— Сьогодні багато говорять про те, що ми повинні бути ближчими до Європи, щоб у нас формувалися європейські цінності. Але я вам хочу сказати одне — Донецьк до початку військового конфлікту й був Європою. У цьому місті групою СКМ була створена вся необхідна інфраструктура, особливий спосіб життя, роботи, мислення. У нас це все було. Ми були в Європі. А де ми сьогодні? Це велике питання. Я от дуже хочу, щоб мої діти жили в Європі. У Донецькій Європі, яка в нас вже була. Ось така в мене мрія.
— Які цілі перед собою сьогодні ставить «Шахтар»?
— Наша мета одна — перемагати. Незалежно від того, який це турнір і з ким ми граємо. Сьогодні багато болю й розчарувань від сформованої політичної та економічної ситуації, але однаково люди мають черпати позитивні емоції. Клуб якраз і є носієм таких емоцій, тому я хотів би, щоб «Шахтар» дарував нашим уболівальникам якомога більше перемог. Щоб донецькі фанати знали, що ми поруч із ними. Сьогодні я бажаю тільки одного — щоб якнайшвидше закінчилася війна, і ми змогли повернутися додому.
Спеціальний репортаж про біду Донбасу та гуманітарну допомогу його людям буде показано на каналі «Україна» 16 серпня, о 19:55
