Рік проекту «Наставництво»: яким він був для проектної команди

Нещодавно проекту «Наставництво» Фонду Ріната Ахметова виповнився рік. Координатор проекту в Маріуполі Катерина Степаніна розповіла користувачам порталу «Сирітству – ні!» про те, яким був цей рік для учасників проекту, проектної команди та чого вдалося досягти за цей час.
 
Ми звикли жити, не звертаючи уваги на те, що відбувається з іншими людьми, незнайомими нам. Лише дехто, пройшовши певний етап життєвого шляху, зіткнувшись із черствістю, розуміє, що людина не може бути одна, що їй необхідна моральна підтримка, добре й чуйне ставлення, друзі, рідні. Але ж серед нас є люди, позбавлені близьких. І їм, як нікому, потрібна увага.

У наші дні людині дуже важко бути самій. Кожен день ми стикаємося з тими чи іншими труднощами. Часом їх дуже складно подолати, не маючи підтримки близьких нам людей. У кожного повинні бути ті, з ким можна поділитися всім, що відбувається щодня. Той, хто не має таких людей, дуже швидко «згоряє», особливо якщо це дитина, внутрішній світ якої ще тільки формується. На її становлення дуже впливатиме те, що і хто оточуватиме дитину. Інакше кажучи, «формуючи» підлітка, дуже важливо навчити його ставитися до себе й до оточуючих по-людськи. Дієслово «ставитися» в контексті розгляду питань самооцінки близьке до «вважати» й «думати про себе... розмірковувати, мати уявлення про своє внутрішнє» і залежить від багатьох чинників, що впливають на формування реалістичної оцінки себе чи прояву поваги до себе.

Проекти й програми, які реалізує Фонд Ріната Ахметова, завжди мали соціальну спрямованість. У фокусі всіх активностей, що проводяться в рамках реалізації програм Фонду, закладені перспективи звернення уваги громадськості на найбільш незахищені верстви населення, на тих, хто опинився в складних життєвих ситуаціях.

У різних країнах їх називають по-різному: «діти, від яких відмовилися», «державні діти», «народжені, щоб бути покинутими», «вічні новонароджені». Це діти з інтернатів та дитячих будинків. Їм дуже важко знайти себе в житті, будувати плани й перспективи свого майбутнього. У їхніх спогадах дуже багато зовсім «не дитячих» подій. Вони особливо гостро відчувають втрату дитинства. У віці 8-10 років за їхніми плечима уже чимала «правда життя»... В 11 – 12 років вони розуміють, що події їхнього індивідуального минулого шаблонні й більше схожі на «стандартну» автобіографію дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: народився десь, залишили в якомусь дитячому будинку, відмовилися вчергове , перевезли, бо інтернат розформували... Продовжувати можна ще довго.

Ці історії дітей не можуть залишити байдужими нас. Вони не повинні залишати байдужими суспільство. Може, просто потрібно стати уважнішими до інших.

Фонд Ріната Ахметова допомагає дітям. Цю допомогу ми бачимо й у створенні такого проекту, як «Наставництво». Нещодавно йому виповнився рік. Що ж відбулося за цей час? Що вийшло?

У рамках проекту ми познайомилися з дітьми з Маріупольської школи-інтернату №2 і з соціально-реабілітаційного центру «Смарагдове місто» в Святогірську. Психологи проекту проводили цікаву презентацію про проект, розповідали дітям, що до них прийдуть друзі-наставники, займалися виявленням потреб цих дітей, їхніх інтересів, знаходили точки дотику. Участю в проекті зацікавилося 77 дітей у віці від 12 до 17 років.

Проектна команда приймала заявки від зацікавлених дорослих, які схотіли бути поруч із цими дітьми. Потім проводили 3-денні інтенсивні тренінги-семінари для потенційних наставників. Навчали, створювали пари «наставник-вихованець». На сьогоднішній день, 43 дитини, які подали заявки на участь у проекті, уже отримали своїх наставників. Пари взаємодіють, спілкуються, будують відносини, пізнають одне одного краще. Увесь цей шлях наставники та діти проходять разом, і він буде ще довгим... У багатьох із них попереду яскраві події: вступ до ПТУ, технікумів, самовизначення... Новий етап дорослішання – самостійне життя, облаштування свого побуту, комфорту і, звичайно ж, тривалі довгострокові відносини з друзями-наставниками, які палко переживають за кожен їхній крок, разом із ними ділять дрібні радощі й негаразди, вчаться одне в одного, радіють новим і цікавим можливостям...