ua

SOS! ДІТЯМ РОЗФОРМОВАНОГО ІНТЕРНАТУ ТЕРМІНОВО ПОТРІБНІ БАТЬКИ!

02.12.2019

У відрядженні до Черкаської області ми потрапили до інтернату, якому залишилося жити менш ніж місяць. Обладміністрація прийняла рішення закрити заклад – замість визначених положенням 60 діток там перебувають тільки 17.

Інформацію про це працівники та діти дитячого будинку дізналися буквально за день до нашого приїзду. Тому коли ми приїхали, усі вони розповіли про свої переживання фахівцям програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!».

В інтернаті для дітей шкільного віку нещодавно закінчився ремонт. Будівля має дуже респектабельний вигляд, і з першого погляду можна подумати, що це готель або сільрада. Уздовж доріжок на території красиві альтанки. У приміщенні чудові підлога, стіни та вікна. Кімнати з гарними, якісними меблями, безліччю нових іграшок. «Що тепер тут буде? Один Бог знає», – зі сльозами на очах кажуть працівники.

Вихователі щиро просять нас зробити все, щоб 17 діток якнайшвидше знайшли опікунів або усиновителів. «Щоб вони потрапили в добрі руки, до добрих людей, які будуть про них піклуватися, – каже вихователь. – Ви не уявляєте, скільки горя зазнали ці діти! Кожного з них мінімум один раз повертали назад до інтернату. Вони вже тут прижилися, вважають інтернат своєю домівкою. Багато хто живе в одній кімнаті кілька років. Усі ходять до звичайної школи, як діти у звичайних сім’ях. А тепер знову їх розподілять в інші інтернати області – і знову буде травма. Як було б чудово, якби їх відразу забрали до ДБСТ або прийомних сімей, в ідеалі – усиновили».

А яка в дітей у цьому інтернаті прихильність одне до одного! Такої у звичайному світі не знайдеш. Братиків Максима і Ваню (імена змінено з етичних міркувань) мама зачиняла вдома й забувала навіть погодувати. Щоб врятуватися від голоду, старший Максим вилазив через кватирку (на щастя, будинок приватний), підставляв лавку або відро й допомагав вибратися Вані. Потім вони бігли до бабусі, поїсти й погрітись, поки мама знову не забирала їх у своє пекло.

Коли маму позбавили батьківських прав, діти опинилися в інтернатах. Спочатку в різних. Потім, піддавшись на щоденні вмовляння Максима, завідувачка домовилася з фахівцями служби в справах дітей області та допомогла перевести Ваню сюди.

Уже рік братики живуть разом, в одній кімнаті. Якось старшого хотіли усиновити, але дізнавшись, що усиновити його хочуть без Вані, Максим відмовився. Так і сказав: «Мені однаково де, аби з Ванею». Нещодавно Максим їздив за програмою до Америки, повернувся звідти з величезними валізами одягу й іграшок для Вані. «Тепер дітки знову бояться, що їх зможуть розкидати між різними інтернатами, – резюмують вихователі. – Було б чудово, якби їх швидше забрали в сім’ю».

Ми планували в цьому закладі зняти відеоролик однієї дитини і для дев’яти – зробити фото для анкет на портал «Сирітству – ні!». У підсумку ми приймаємо рішення зняти відеоісторії чотирьох діток. Решту фотографуємо й оновлюємо їхні анкети на порталі. Адже один із пріоритетів роботи Фонду Ріната Ахметова – зробити так, щоб кожна дитина жила в сім’ї.

Найближчим часом на нашому порталі з’являться анкети дітей, чий інтернат розформовують. Фахівці Фонду Ріната Ахметова дуже сподіваються, що спільними зусиллями в них з’явиться нова прекрасна сім’я.