Гаряча лінія 0800509001
ua
ua

Щасливі історії ДБСТ. «Я завжди кажу дітям, що ми не просто ДБСТ, ми – сім’я, і разом знайдемо вирішення будь яких ситуацій» - прийомна мама Юлія Краснокуська

03.06.2020

Стаж прийомної мами Юлії Краснокутської, родом з Дніпропетровщини, вже вісім років, але ДБСТ, яке вона очолює у Києві, створено лише у листопаді 2019 року. За досить дивних умов. У рідній Томаківці Юлія Краснокутська виховувала трьох прийомних діток, у одного з них, Артемка, виявилася прогресуюча двостороння глухота. Аби домовитися про реабілітацію хлопчика, Юлія вирушила до столиці. А врешті не лише домовилася за реабілітацію, а очолила ще ДБСТ у Києві. Нещодавно її визнали Жінкою 2020 року в номінації «прийомна мати». Початок історії читайте тут: https://sirotstvy.net/ua/real-life-stories/stories-of-children-and-families/shchaslyvi-istoriyi-simey-ideyu-staty-pryyomnoyu-mamoyu-meni-pidkazala-donya-katya-yuliya-krasnokuts/

ПЕРШІ ДВА МІСЯЦІ ОСОБЛИВІ

За словами прийомної мами, особливо складними та важливими є перші два місяці, коли дітки тільки потрапили у родину. «Мені постійно доводилося проводити роз’яснювальну роботу не лише вдома та в школі, а ще з охороною та консьєржами нашого будинку – з усіма, хто живе поруч з нами, – каже Юлія Краснокутська. – Я домовлялася із оточуючими, щоб коли вони робили зауваження, підказували моїм дітям, що так, а що інакше треба робити. Бо діти є діти, їм треба допомогти скоріш адаптуватися. Наприклад, у дітей спочатку було велике здивування, що навіть у ліфту є відеокамера, і коли хтось погано поводиться, консьєрж усе бачить. Вони взагалі не повірили, поки ми разом не зайшли до кімнати охорони і самі охоронці показали це відео. То був для дітей шок! Тепер ведуть себе набагато краще, бо знають: їх бачить охорона. І такого було багато, це робочі моменти. Головне – як відреагує прийомна мати. Якби я хотіла з усіма сперечатися, було б мені дуже важко. Війна б йшла досі. Але я завжди налаштована на мир і порозуміння. До того ж, дітям із закладу дуже складно адаптуватися. Саме тому постійно усіх оточуючих прошу зважити на те, що діти перший раз за чотири роки вийшли в люди – в магазин, вперше побачили поштову скриньку і туди зазирнули або ще щось».

КОМУ НАЙВАЖЧЕ?

Хтось думає, що прийомним батькам важче, ніж дітям, але це не так. «Дітям насправді дуже важко, – впевнена Юлія Краснокутська. – У закладі вони посуд не мили, їжу не готували, їхні шкільні заняття ніхто не контролював. А в родині є режим: треба раненько встати, не запізнитися на тролейбус, посуд після себе помити, уроки вчасно виконати, бо мамі вчителі зателефонують і поскаржаться…. Прийняти такі зміни у житті на початку дуже важко будь-якій дитині. Це потрібно розуміти і витримати. Ми багато розмовляємо і домовляємося з дітьми. Нарешті встановили чергу на миття посуду та прибирання, листочок прикріпили на стіні. Взагалі, дуже ефективно одразу прописати правила сім’ї, щоб вони були у доступному для всіх місці. Але це не означає, що повісили цей графік чи правила – і діти відразу будуть усе виконувати. Ні! Треба набратися терпіння. Перший місяць усі спочатку хотіли якось обійти ці правила, не виконувати їх під будь-яким приводом. Згодом трошки заспокоїлися, звикли та почали потихеньку виконувати та навіть контролювати один одного: хто що зробив, а хто – ні».

ПОРАДИ МАЙБУТНІМ БАТЬКАМ

«Треба чітко розуміти: взяв дитину – назад вже не повернеш, що б не трапилося, і треба буде шукати вихід із будь-яких ситуацій, – впевнена прийомна мама. – Так, теоретично схема повернення дитини існує. Але совісті такі схеми невідомі. Ті, хто повертають, потім усе життя згадують свій вчинок і докоряють собі. Це буде величезна рана. Тому, щоб уникнути повернень, треба для себе прийняти рішення – так, будуть різні моменти, які можна здолати… Не треба кидатися в крайнощі і намагатися одразу все вирішити. Вирішувати проблеми треба поступово і мати величезне терпіння. Я завжди своїм кажу: «Ми не просто ДБСТ, ми – сім’я». А якщо ми сім’я, то по любому рішення знайдеться». І ще. Прийомна родина – це не тільки робота. Якщо батьки будуть ставитися до своїх прийомних діток як до роботи, вони просто вигорять, скажуть службам: «Ні, ми більш не можемо». І все! Прийомна сім’я – це спосіб життя, а не тільки робота. Так, це життя не дуже легке, я згодна. Але в мене є і рідні дітки, і прийомні, тому можу сказати: нелегко і з тими, і з іншими. Хто скаже, що рідні діти завжди радували батьків, той або щось вигадує, або щось забуває.

Діти є діти, рідні чи прийомні, вони діти. Вони УСІ мають свої характери, свої внутрішні кордони, страхи, очікування. Якось, аби не мити посуд, мої новенькі вирішили перевірити, що буде, коли розбити всі тарілки. Розбили, мов «случайно», і дивляться на мене: що я скажу, як буду себе поводити? Я не кричала, не дорікала, навпаки, перейнялася проблемою: «Діти, обережно, гострі краєчки, не пораньтеся!» Старших організувала, щоб допомогли прибрати... На вечерю сідаємо, думали, будуть проблеми, адже їсти нема з чого! Але в мене усе під контролем. У хід пішов одноразовий посуд і все, що було під рукою, куди можна насипати їжу. А що робити? Не залишати дітей голодними…

Так, ця вечеря була дуже незручною, але після того випадку більше посуд у нашому домі спеціально ніхто не бив. Впевнена, коли б я кричала, нервувала чи покарала дітей, все було б інакше. А так вони зрозуміли, що бити посуд неефективно, бо їсти потім без посуду геть незручно! І таких перевірок діти вигадують багато, та я впевнена, якщо я прийму це з миром, ми все владнаємо. Мир набагато кращий за війну».