“Хочу, щоб ти стала моєю дружиною, а в нас був дім, піаніно та 10 дітлахів!” Історія ДБСТ Олександра та Олени Юсан (Частина 2)
Програма “Рінат Ахметов ‒ Дітям. Сирітству ‒ ні!” продовжує знайомити користувачів порталу Sіrotstvy.net один з одним. Так, власну історію створення ДБСТ нам розказали прийомні батьки ‒ Олександр та Олена Юсан. Зараз сім’я живе у Києві, а починали свій шлях ще у селищі Желанне на Донеччині, де працювали в будинку культури… Олена Юсан стала прийомною мамою для 18 дітей. Вісім ‒ уже вийшли в доросле життя, а ще десять ‒ виховуються у ДБСТ зараз. Це не враховуючи двох біологічних синів, та трьох онуків. ДБСТ Юсан внесений до книги пошани Київської міської державної адміністрації «Сім'я – золотий фонд міста Києва». ДБСТ Юсан є активним користувачем порталу та відвідувачем тренінгів і майстер-класів Фонду Ріната Ахметова.
Як виникла ідея стати прийомною мамою
“Я народилася у дивній родині, ‒ згадує Олена Миколаївна. ‒ Мою бабусю в селі всі називали “Наша мама!” ‒ і дорослі, і діти, а через ім’я Марія ‒ взагалі вважали прототипом Богородиці. Кожні вихідні ми готували їжу, а бабуся потім пригощала нею хворих, самотніх людей, відвідувала бідні сім’ї. Це були ще 80-ті роки. Бабуся чітко знала, кому і яка потрібна допомога, ‒ кому їжа, а кому, можливо, одяг. А я, маленькою, завжди була поруч з нею, росла на цьому і знала, що допомога нужденним ‒ найкраща, свята справа для кожної людини.
“Хочу дім, піаніно та 10 дітлахів!”
Вже дорослою на мене справила враження кінострічка про багатодітну маму та ставлення суспільства до сімей, де виховується багато дітей (“Одного разу 20 років потому”). Гадала, що мама ‒ це точно найкраща професія в світі! Тоді не було смартфонів, і ми з майбутнім чоловіком писали один одному листи. Тож мій коханий одного разу і написав: “Мрію, щоб ти стала моєю дружиною, у нас був дім, піаніно та 10 дітлахів”. До речі, зараз він навіть не може згадати, чому саме так написав. Цей лист справив на мене надзвичайне враження! І я відповіла: “Так!” Дитячий прихисток Ми побралися, народили двох діток. Але після других пологів лікарі заборонили мені далі народжувати. Тоді чоловік мене заспокоїв: “Нічого страшного! Візьмемо діток з дитячих будинків, якщо ти не проти!” Тоді ми ще жили на Донеччині, біля Авдіївки ‒ селище Желанне, де я народилася. На Київщину ми перебралися у 2000 році, але все почалося саме там. Я працювала в будинку культури і завжди була в оточенні багатьох дітей. Які там були дітки? Переважно ті, яким нікуди особливо йти, у кого мати пиячить, хтось посварився чи щось ще...
Так і жили: до вечора ми з чоловіком із ними у будинку культури, потім йдемо додому, а дітлахи нас проводжають… “Може, чаю?” Дітки: “Залюбки!” То ми усіх їх і годували. Це був такий дитячий прихисток, дуже маленький ‒ на дві кімнати та веранду. Тепер я розумію, що саме це ‒ і була наша перша спроба прийомної родини.
Переїзд до Києва
Коли у кінці 90-тих стало дуже складно з роботою, ми переїхали у Вишневе (Київська область), поближче до родичів. Там познайомилися з надзвичайними людьми, більше дізналися про прийомне батьківство. Особливу участь у нашому становленні як батьків справила Валентина Вовк, тоді вона була соцпрацівником, а зараз ‒ прийомна мама у Київському дитячому будинку. Валентина розказувала про прийомне батьківство, знайомила нас з різними людьми...
Ключовий момент
Взагалі, до прийомного батьківства все і йшло. Я працювала на телебаченні у програмі “Ключовий момент”. Тоді дивним чином усе, що пов’язане було з темою сирітства, складалося на мій стіл, і я цим займалася. Ми шукали батьків, намагалися з’єднати сім’ї... Деякі історії і сьогодні моторошно згадувати. Як наприклад, мама залишила сина у пологовому будинку через ваду ‒ “заячу губу”. Прийомні батьки зробили хлопчику операцію, він став таким красенем! І ми знайшли біологічну матір… Але на передачі біомама почала взагалі заперечувати, що народжувала дитину! Хоча хлопчик ‒ просто копія мами був! Це справило на мене надзвичайне враження…
Перші двійнята
Своїх перших прийомних діток ‒ двійнят ми взяли з будинку дитини у Боярці. Спочатку ми приїхали привітати дітей на День святого Миколая. Тож ми вирішили взяти двійнят, але коли взяли ‒ з’ясувалося, що в них є ще двоє молодших в іншому закладі! Ми коли їх побачили ‒ такі трирічні малюки, як два кошеняти, навіть ще не говорять… Що ж, забрали і їх.
Так у нас з'явилося вже шестеро діток, і ми почали оформлення ДБСТ. І не жалкуємо! Ми ‒ найщасливіші люди у світі, бо займаємося найважливішою справою ‒ вихованням нового покоління”.
